|
|
Сімейні архіви
Гайдей 20.09.1923 року народження прадідусь учня 5 класу Ужмана Владислава
Воював з 1942 року, в піхотних військах. Розпочав воювати з Румунії, пройшов Угорщину, Австрію, Чехію, Польщу і дійшов до Німеччини. Найбільше мене вразило те, як дідусь розповідав, що прадідусь пройшов всю війну і ні разу не був поранений. Хоча роті його приходилося в день проходити до 90 кілометрів і одразу вступати в бій з фашистами. А одного разу, під час бою, маленька німецька дівчинка попала в зону вогню. Прадідусь побачив її і, не роздумуючи, побіг до неї, та забрав до себе в роту, де її нагодували. День Перемоги прадідусь зустрів 9 травня 1945 року в самому Берліні. Мав нагороди: «За взяття Берліна» та медаль «За відвагу» Ужман Владислав
Виноградов Сергій Трифонович 12.07.1907 року народження прадідусь учениці 5 класу
В роки Великої Вітчизняної війни викладав у у школі пілотів. Пізніше його направили в тил до фашистів. Їхній полк розташувався в горах Словакії. Ночами вони вилітали і бомбардували фашистські об’єкти. В кінці війни уряд Чехословаччини нагородив мого прадідуся Бойовим Хрестом. Бойовий Хрест вручав сам Людвиг Свобода.
Богдан Дар’я
Бугаєць 09.05.1919 року народження
Народився в селі №27 Івановського району Оренбурзької області, чоловік вчительки нашої школи, Мєсєврєнко Ольги Степанівни. До армії його призвали в 1939 році, служив в Монголії. За наказом Сталіна, частину солдат з Монголії переправили в товарних вагонах на фронт у зв’язку з тим, що на початку війни було багато солдат убито і треба було поповнення. Під Києвом був поранений і відправлений в шпиталь на лікування в м. Саратов . Після того, як його комісували, працював воєнруком в Новоюласипській середній школі Іванівського району Оренбурзької області. В 1954 році після переїзду до м. Дніпропетровська працював охоронцем на Придніпровській залізниці. Мав нагороди, серед яких: орден Вітчизняної війни II ступеня, медаль «За Перемогу над Німеччиною», медаль « Захиснику Вітчизни», ювілейні медалі.
Акберова Ганна
Козурман Павло
Червень 1941 року. Моєму дідусеві виповнилося 18 років. Його звали Козурман Павло, хлопець тільки-но закінчив школу. Мріяв продовжувати навчання, але почалася Велика Вітчизняна війна. Павло пішов добровольцем на фронт. Під час одного бою був тяжко поранений. Лікувався в госпіталі, але мріяв повернутися на фронт до своїх товаришів. Був нагороджений медаллю «За відвагу». Любив свою країну. За визволення міста Києва був нагороджений медаллю «Червоного прапора». Ось вже й Польща. Нарешті закінчилася війна. Перемогу відсвяткував у Берліні. Повернувшись на рідну місцину, здійснив свою мрію: закінчив навчання. Одружився на прекрасній дівчині Тетяні. Вона працювала на кондитерській фабриці, любила дітей і завжди давала їм цукерки. Вони жили щасливо. Але Тетяна померла, не доживши до 38 років, а невдовзі помер і Павло. Франковська Ксенія
|
